Приклад типографіки

Для досягнення відповідності вимогам замовників, законодавчих та регламентованих вимог, будь-яких додаткових вимог, визначених Регістром судноплавства України й безупинного поліпшення якості надання послуг на всіх рівнях, в організації встановлена та задокументована вся необхідна нормативна документація згідно до вимог якої здійснюється результативне планування, функціонування та контроль, всіх визначених організацією процесів.

Для досягнення відповідності вимогам замовників, законодавчих та регламентованих вимог, будь-яких додаткових вимог, визначених Регістром судноплавства України й безупинного поліпшення якості надання послуг на всіх рівнях, в організації встановлена та задокументована вся необхідна нормативна документація згідно до вимог якої здійснюється результативне планування, функціонування та контроль, всіх визначених організацією процесів.

Для досягнення відповідності вимогам замовників, законодавчих та регламентованих вимог, будь-яких додаткових вимог, визначених Регістром судноплавства України й безупинного поліпшення якості надання послуг на всіх рівнях, в організації встановлена та задокументована вся необхідна нормативна документація згідно до вимог якої здійснюється результативне планування, функціонування та контроль, всіх визначених організацією процесів.

Для досягнення відповідності вимогам замовників, законодавчих та регламентованих вимог, будь-яких додаткових вимог, визначених Регістром судноплавства України й безупинного поліпшення якості надання послуг на всіх рівнях, в організації встановлена та задокументована вся необхідна нормативна документація згідно до вимог якої здійснюється результативне планування, функціонування та контроль, всіх визначених організацією процесів.

Верховна Рада України, засновуючись на:

• Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та схваленому Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, якими Україну було проголошено і створено як суверенну національну державу, що розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення;
• Конституції України, яка визначає українську мову як єдину державну мову в Україні (частина перша статті 10), покладає на державу обов’язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частина друга статті 10) та встановлює, що порядок застосування мов визначається виключно законами України (пункт 4 частина перша статі 92);
• Рішенні Конституційного Суду України N 10-рп/1999 від 14 грудня 1999 року, яким встановлено, що “українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом”,

та керуючись:

• Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов від 5 листопада 1992 року (ратифікована Законом України N 802-IV від 15.05.2003), у якій зазначено, що “захист і підтримка регіональних або міноритарних мов не повинні здійснюватися на шкоду офіційним мовам і необхідності їх вивчати” (преамбула);
• Пояснювальною доповіддю до Рамкової конвенції про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року (ратифікована Законом України N 703/97-ВР від 09.12.97), у якій зазначено, що “зобов’язання Сторін щодо застосування мов меншин жодним чином не порушує статусу офіційної мови (офіційних мов) держави” (пункт 66) і “насправді знання офіційних мов є чинником суспільної злагоди та єдності” (пункт 78);
• висновком Венеційської Комісії про те, що “заохочувальна політика щодо державної мови гарантує становлення самобутності загальнодержавної спільноти і, зі свого боку, забезпечує взаєморозуміння – як поміж різними частинами населення, так і всередині кожної з них. Можливість застосовувати офіційну мову на всій території країни має бути забезпечена громадянам також і з метою запобігання дискримінації при здійсненні ними своїх основоположних прав – у тих регіонах, де більшістю населення є особи, що належать до національної меншини” (CDL-AD(2010)035, параграф 42);
• висновком Венеційської Комісії про те, що “за особливих умов, що склалися в Україні”, збалансована політика у мовній сфері “вимагає належних гарантій для збереження державної мови як інструмента єднання суспільства” (CDL-AD(2011)047, параграф 41);
• рекомендацією Венеційської Комісії “українському законодавчому органові – віднайти істотно прийнятніші способи підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови та вжити додаткових заходів на зміцнення її ролі у середовищі українського суспільства” (CDL-AD(2011)047, параграф 42);
• рішенням Європейського Суду з прав людини у справі, де Суд зазначив: “[…] більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній чи кільком мовам статус офіційної або державної та визначили їх такими у своїх Конституціях. З урахуванням цього Суд визнає, що для таких держав офіційна мова є однією з фундаментальних конституційних цінностей нарівні з такими цінностями, як територія держави, організаційна побудова держави і державний прапор. […] держава, надаючи відповідній мові статус офіційної (державної), в принципі бере на себе зобов’язання гарантувати своїм громадянам право безперешкодно користуватися цією мовою для передавання і отримання інформації не лише у їхньому приватному житті, але й у їхньому спілкуванні з органами влади. З цієї точки зору Суд вважає, що найважливішими понад усе мають бути заходи на захист цієї мови. Іншими словами, у понятті офіційної мови закладене існування певних суб’єктивних прав, що належать носіям цієї мови” (Рішення щодо прийнятності заяви N 71074/01, яку подала Юта Ментцен проти Латвії [Juta MENTZEN also known as MENCENA against Latvia]);

Оцінкою та рекомендаціями Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин від 20 грудня 2010 року такого змісту: “Державна мова може бути ефективним інструментом для забезпечення злагоди. Відповідно, заохочувальна політика щодо застосування державної мови становить легітимний інтерес держави. Крім того, знання державної мови є вигідним для осіб, що належать до національних меншин. Володіння державною мовою підвищує можливості ефективної участі у житті суспільства на всіх рівнях. Тому особам, що належать до національних меншин, має бути надана можливість опанувати державну мову. Очікується, що всім членам суспільства, включаючи осіб, що належать до національних меншин, доведеться застосовувати державну мову в певних ситуаціях спілкування у публічній сфері відповідно до закону. Іншими словами, у осіб, що належать до національних меншин, немає права вважати, що їм ніколи не доведеться застосовувати державну мову” [пункт 13],

приймає цей Закон.